DataLife Engine > Версия для печати

Цього листа знайшла медсестра у лікарні. Він лежав під подушкою одного хлопчини, який недавно закінчив життя на цьому ліжку.

"Дорога матусю, кілька днів я можу сидіти на ліжку лише пів години, а решту дня безвладний. Серце не хоче добре працювати. Сьогодні зранку професор сказав щось, що означало: "Треба бути готовим". До чого? Молодому напевно важко умирати! Мушу бути готовий, бо на початку тижня, може, вже не житиму - а я ще не готовий. Біль такий, що годі витримати, але те, що я не готовий, видається, ще важче витримати.

Найгіршим є те, що коли дивлюся на небо - там темно. Ніч, проте не світить жодна зірочка, на якій я міг би затримати погляд. Мамо, я ніколи досі не думав про Бога, проте зараз відчуваю, що існує це Щось, чого ми не знаємо, Щось, оповите таємницею, якась Сила, в чиї руки ми падаємо, якій мусимо дати відповідь. Мене мучить, що я не знаю, ким Вона є. Якби ж то знав!

Матусю, пригадуєш, як ти з нами, малими дітьми, йшла по лісі, у темряві, назустріч батькові, який повертався з роботи. Бувало, ми забігали наперед - і раптом відчували самотність.
Ми чули якісь кроки у темряві - і нас охоплював страх перед власними кроками. Зате яка радість проймала нас, коли розпізнавали, що ці кроки належать коханому таткові!

Зараз, у самоті, я чую кроки, яких не знаю. Чому їх не знаю?

Ти казала мені, як мені треба вдягатися, як поводитися у житті, як їсти, як давати собі раду. Ти опікувалася мною. Невтомно піклувалася про мене. Пригадую собі, що у Різдвяний вечір ти ішла з нами до шопки.

Пам'ятаю також вечірню молитву, яку ти мені підказувала. Ти завжди вчила нас бути чесними. Але все воно зараз розпливається переді мною, немов сніг на сонці. Чому ти говорила нам про стільки всяких речей, та нічого не розказала про Ісуса Христа? Чому не навчила розпізнавати Його кроки, аби я міг зрозуміти, що це Він приходить до мене у цю останню ніч, у самотині смерти? І щоб я збагнув, що на мене чекає Отець! Тоді я міг би вмирати інакше..."

"Милий Боже, чому Ти не врятував маленьку дівчинку, яку вбили у її класі? З повагою - засмучений учень".
Відповідь: "Милий хлопче, мені не дозволено заходити до школи. З повагою - Бог".

Бруно Ферреро

Останній лист