Warning: Use of undefined constant Ymd - assumed 'Ymd' (this will throw an Error in a future version of PHP) in /home/nezhin/public_html/pokrovachurch/engine/modules/show.full.php on line 226 Warning: Use of undefined constant Ymd - assumed 'Ymd' (this will throw an Error in a future version of PHP) in /home/nezhin/public_html/pokrovachurch/engine/modules/show.full.php on line 226 Warning: Use of undefined constant Ymd - assumed 'Ymd' (this will throw an Error in a future version of PHP) in /home/nezhin/public_html/pokrovachurch/engine/modules/show.full.php on line 230 Warning: Use of undefined constant Ymd - assumed 'Ymd' (this will throw an Error in a future version of PHP) in /home/nezhin/public_html/pokrovachurch/engine/modules/show.full.php on line 230 DataLife Engine > Версия для печати > Слово перед сповіддю в Неділю про Страшний Суд
DataLife Engine > Проповідь > Слово перед сповіддю в Неділю про Страшний Суд

Слово перед сповіддю в Неділю про Страшний Суд


27 февраля 2011. Разместил: tinet
altВ ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Сьогодні - Неділя про Страшний Суд. Ця неділя завжди передує Великому посту, нагадуючи про те, що нас будуть судити. Довелося мені якось причащати одну бабусю, яка розповіла про випадок, який був у них в селі. Під час відспівування померла жінка раптом сіла в труні. Батюшка з переляку втік у вівтар, народ кинувся до дверей і мало не подавили один одного від страху. Ну, уявіть, який у них, та й у будь-кого буде стан, якщо померла людина раптом почне в труні сідати. А жінка та говорить:

- Чому ви мене боїтеся? Я така ж людина, як і ви.

Її запитують:

- Що ти бачила? Що тобі було відкрито?

Вона тільки відповідала:

- Нікого не судіть. Нас будуть дуже строго судити.

Нікого не судіть...

Не судіть, щоб і вас не судили (Мф.7, 1) – це написано в Євангелії. Цю заповідь потрібно нам намагатися виконувати.

Безліч заповідей ми, звичайно, порушуємо по нашій немочі, пов'язаній з нашим єством. Припустимо, людині їсти хочеться, спати хочеться. Поїв – піст порушив або з'їв зайвого. Або полінувався щось зробити, не молився через лінощі, проспав щось. Ну, так би мовити, куди дінешся? Молодість або ще що ...

А осудження-то з чим пов'язано? З якою такою потребою? Їсти, спати або пити? Ні з чим же! Дивіться, як мудро дана така заповідь для спасіння нашого. Не судіть, щоб і вас не судили. А так воно, дійсно, і є. Мені доводилося зустрічати такі випадки в житті.

Один чоловік випивав по немочі: друзі, товариші, обставина, начебто для бадьорості – знову ж таки, начебто якась потреба тіла в чомусь. Але тільки щоб без міри пити – такого у нього не було. Адже не сказано взагалі не вживати вина, а сказано: не впивайтесь вином (Ефес. 5, 18). І чоловік цей намагався нікого ніколи не осуджувати. І перед кінцем життя він покаявся, соборувався і причастився, помер як християнин. Вже виправившись, залишивши все. Перед смертю його спіткала важка хвороба. Хто знає, може, саме тому, що він намагався не осуджувати: не судіть – не судимі будете, – і Господь очистив його стражданнями, привів до покаяння і сповіді, щоб його не судити, тому що він не судив.

Ми знаємо у святих отців такий приклад, коли один чернець не так строго постився, як інші, через неміч були у нього і ще якісь гріхи... Але коли він помирав, прийшли браття прощатися з ним, а він у спокійному такому, благодушному стані перебуває. Але ж смерть при дверях, відповідь тримати, як же страшно! Його запитують:

- Чому ти такий спокійний? Адже, може, що-небудь ще не сповідав?

А він каже:

- Так, правильно, багато я грішив через неміч. Але дві заповіді намагався дотримуватися, коли прийшов до монастиря: нікого не осуджувати і всім прощати, ні на кого не мати зла. І ось ангели з'явилися напередодні і сказали: «Так, звичайно, він грішив, але дотримувався двох заповідей Божих. Сказано: Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. (Мф. 6, 14-15). І ще: Не судіть, і не судимі будете. А раз Господь так сказав, значить, так і буде. Його судити Господь не буде і все йому прощає».

Бачите, які прості умови поставив нам Господь для спасіння? Взагалі-то їх не так вже й важко виконати. Припустимо, постити і молитися ми по немочі не можемо. Ну, а не осуджувати ж при будь-якій немочі можна.

Звичайно, це не так просто, тому що навіть якщо ти сам і не будеш осуджувати, то тебе будуть намагатися на це підштовхнути. Скажімо, говорять про когось, осуджують, а ти повинен, нібито з ввічливості, підтакнути: так-так-так ... А підтакнув – вже, значить, осудив. Ось цих-то гріхів потрібно особливо намагатися уникати.

Покійний, Царство йому Небесне, митрополит Крутицький і Коломенський Миколай говорив такі прості слова: «Брати і сестри! Всім прощення і нікого неосудження – без труда спасіння».

Ну, язиком не говорити цього «так-так» – в цьому ще якось можна себе стримувати. Але ж неосудження – це не тільки язиком, і прощення – не тільки на словах, а й у душі, в почутті, в серці своєму. Це подвиг, звичайно, дуже великий, тому що для того, щоб пробачити від серця, потрібно смиритися. А як спробуєш смиритися, ось тут-то і починаєш розуміти, як це не просто.

Господь, звичайно, пробачить, якщо ти пробачиш, і судити не буде, якщо ти не будеш судити. Але як це важко – не осуджувати, ні на кого зла не мати, якщо у тебе немає смирення. А смирення – в усвідомленні своєї гріховності, тільки воно дає можливість смирятися. І якщо виникає помисел осудити іншого, то відразу згадай: «А що мені на іншого дивитися, коли я сам грішний? І як мені іншого судити, коли мене судити будуть? Він грішний в одному, я – в іншому, теж погано, або навіть ще гірше. Він, може бути, грішить через незнання, а я-то – не в невіданні грішу. У нього, може, такий характер, виховання, натура така, а у мене – інша натура, а таке роблю...» Ось таким чином треба смиряти себе постійно. У цьому і полягає стяжання постійного почуття покаяння. Про це і йдеться в п'ятдесятому псалмі: ...бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно (Пс. 50, 5). Постійно – означає «завжди», тобто завжди треба тримати перед собою свою гріховність: «Грішний я – і що ж мені судити іншого?».

Всякий гріх, який ти бачиш навколо себе, повинен нагадувати тобі про твою гріховність. Через це почуття з'являється, з ласки Божої, і смирення, тобто дійсне усвідомлення своїх немощів. І це почуття було притаманне всім святим.

Один з найближчих за часом і найдорожчих нам святих, преподобний Серафим Саровський завжди говорив про себе: «Я, убогий Серафим». Ми називаємо убогими яких-небудь ненормальних, недорозвинених, а він про себе так говорив...

Святий праотець Авраам говорив про себе: «Я – прах і попіл». Преподобний Макарій Великий: «Боже, очисти мене грішного, бо ніколи не зробив добра перед Тобою». Преподобний Антоній Великий говорив: «Я, звичайно, не монах, але бачив монахів».

Ось такий весь час у святих був стан, таке смирення.

Чим ми від них відрізняємося? Перш за все тим, що не маємо цього смиренного почуття постійно. Тобто, іноді й відчуєш себе таким, здається, грішним... А в інший час – суддя ти, і вчитель, і наставник, і навіть викривач іншого: «Ось, ти – такий-то і такий-то, і як ти не можеш виправитися, і що ж ти робиш!» А про себе не знаєш, що сам можеш накоїти. Ось ця духовна мінливість нам якраз властива.

Один з духовних людей, батюшка близького до нас часу, говорив своїй духовній доньці: «Іноді з вас можна писати ікону, а іноді бульварний роман». Такі і всі ми в своїй поведінці.

Прости нас, Господи!

У нас немає постійності. Пориви, пориви якісь... Іноді вони частіше, іноді рідше. А треба, і це найголовніше, намагатися постійно нагадувати собі про свою гріховність. У цьому основний сенс Ісусової молитви: Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного. Ці слова весь час потрібно повторювати, щоб не забувати, хто ми.

Ось самий простий приклад. Прийшли до храму причащатися. Начебто й готувалися, потрібно відчути себе грішними. А часто буває все якраз навпаки. Коли відчувають себе грішними, то не йдуть сповідатися і причащатися: «У мене якийсь холод в душі, роздратування, щось не те загалом. Ні, не піду». І не йдуть. А ось тут-то якраз по-справжньому і потрібно б іти, тому що в цей момент ми відчуваємо те, якими ми є насправді. Але часто йдуть сповідатися і причащатися тільки тоді, коли начебто причешуть себе, пригладять. Начебто і гріхи несуть, але вже причесані, все виписано, всі грішки, і вже там, так би мовити, звіт гріховний готовий, вже баланс підведений. А насправді ж цей внутрішній стан – як раз не те, що потрібно для сповіді й причастя.

Так само і після причастя – внутрішньо розслабилися, забулися, вже не пам'ятаємо, що ми грішні. Хоч і причастилися, а все одно ж – грішні. І в той же день буває спокуса. І виявляється, що цей наш стан, в взагалі-то, не того характеру.

А іноді кажуть: «Причастився – і ледь не недобре якось». Але, між іншим, це ще не означає, що це погано. Це, може бути, особлива милість Божа, щоб ти відчув, що хоч і причастився, але все одно ще далеко не святий, якщо взагалі стосовно нас можна говорити про яку-небудь святість.

Єпископ Ігнатій Брянчанинов говорить, що всі наші внутрішні стани – це стани спокуси, тобто помилкові духовні стани.

Іноді ми начебто відчуваємо розраду, задоволення, деяку зібраність. Але при цьому як раз ухиляємося від стану покаяння, яке у нас повинно бути постійно. І якщо відчуваєш стан радості й тиші, спокою після причастя, то це добре, але не потрібно забувати, що ти все-таки людина немічна, грішна. Це найголовніше.

Молитва преподобного Макарія Великого як раз дає нам приклад такого правильного налаштування душі:

Боже, очисти мене грішного, бо ніколи не вчинив нічого доброго перед Тобою, але визволи мене від лукавого, і нехай буде в мені воля твоя, щоб я неосудно відкрив уста свої недостойні, і хвалив ім’я Твоє святе, Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків, амінь.

Хай буде в мені воля Твоя – значить, він ще просить про це, не відчуває, що воля Божа вже в ньому, тобто своя воля в ньому ще жива. І це в ньому, в Макарії Великому!

У такому покаянному стані він і митарства проходив. І біси не могли навіть наблизитися до нього. Здалеку тільки волали: «О, Макарій, обминув ти нас!» А він їм казав: «Ні, ще не обминув». Потім уже, коли в райські ворота входив, біси закричали: «О-ох!» Значить, пройшла душа, нічого вони їй не змогли зробити. Ні в чому біси не змогли йому дорікнути, настільки він був чистий – по-земному, звичайно, бо перед Богом-то саме Небо не чисте. І ось, тільки вступивши в райські врата, преподобний Макарій сказав: «Милістю Божою обминув вас». Тобто, все одно, мовляв, немічний я, це Господь помилував мене, тому й обминув.

Ось який стан смирення був у святих. Як же нам, для кого їх святість, чистота, висота навіть незбагненні, треба смирятися? Ким ми, порівняно з ними, є?

Ну, про святих ми не завжди, можливо, згадаємо. Але ось коли гріхи інших бачимо (а це здебільшого і бачимо), то потрібно відразу нагадувати собі свої гріхи. Так і святі завжди поводилися. Вони, коли бачили гріхи ближнього, намагалися уникнути осуду і згадувати про свою гріховність.

Багато прикладів цьому в житіях святих. Один старець проходив з учнями повз стадіон, де йшли змагання. Раніше теж були змагання: олімпіади-то – вони з тих часів. Учні кажуть старцеві:

- Біса тішать, сини темряви.

А старець, намагаючись тих не осудити, говорить:

- Дивіться, скільки старанності докладають вони для того, щоб їм поплескали в долоні або який-небудь вінок лавровий на голову поклали. А ми заради Царства Небесного такої старанності не проявляємо.

І дійсно, дивишся на п'яниць – тут це особливо виразно видно, – як вони вранці біжать у магазин. Чи завжди ми так біжимо до церкви? Вони пропалюють свою утробу цією отрутою, не їдять майже нічого, ну, шматочок хлібця або огірочка, а ми говоримо: «Так як же я буду постити, ось у мене шлунок щось...» А ці не думають, як постити, не тільки постять, ще й труять себе. Ось зараз піст наближається. У багатьох уже думка: «Як я буду постити?» Подивися на п'яниць – як вони постять. І цим собі нагадуй, як ти повинен поститися заради Бога.

Так що гріхи, які ми бачимо в інших, для нас можуть бути повчальними. Не осудиш інших – і сам повчишся. Повчишся, скажімо, старанності, яка у них не в той бік направлена, але якої в тебе немає.

Прости нас, Господи! Згрішили усіма своїми почуттями. Словом, ділом і думкою. Перш за все, звичайно, гординею, зарозумілістю, самовиправданням, самолюбством, себелюбством – як нам себе шкода, які ми нещасні. Нам хочеться тут всього, всяких насолод. У гордині согрішаємо свавіллям, упертістю, небажанням поступитися і прислужитися ближньому, немилосердям.

Згрішили осудженням, звичайно, марнослів’ям, наклепом. Зловтіхою, побажанням зла, лихослів'ям, сквернослів'ям, заздрістю знову ж таки тому, що своїх гріхів не відчуваємо. Якби відчували себе грішними, не заздрили б, тому що усвідомлювали б: значить, так мені й треба, раз Господь мені це посилає. «Слава Богу за все!» Господь посилає тобі це – дякуй Богу.

Апостол Яків навіть говорить: Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування (Як. 1, 2). Адже що таке спокуса? Це, звичайно, не просто так трапляється, а Господь попускає. Звичайно, це не означає, що ми, коли грішимо, робимо добре, навпаки. Але коли ми впадаємо в спокуси і виявляється наша гріховність, то ми бачимо, наскільки ми, загалом, немічні й грішні. А у нас – ремствування. Прости, Господи!

Грішимо невдоволенням, докорами один одному, злобою, глузуванням, спокусою. Обжерливістю, сластолюбством, ласощами, ненажерством. Марнославством, любимо похвалу. Прости, Господи!

Грішимо лінощами. Особливо ліниві до молитви, до здійснення добрих справ. Взагалі, до виправлення своєї душі.

Грішимо прийняттям блудних, нечистих, хульних помислів, коли всякі дурні думки в голову лізуть – теж неміч наша. Прости, Господи!

Потрібно пам'ятати завжди, що думка, яка приходить – це ще не гріх. Але якщо ти зупинишся на ній, почнеш її розглядати, віддаватися мріянню, це вже гріх.

Помиляємось всіма своїми почуттями, душевними та тілесними. Господу помолимось: Господи, помилуй!

26 лютого 1984 року.

Протоієрей Валеріан Кречетов



Джерело: Храм Покрови Пресвятої Богородиці м. Регенсбург (Німеччина)