DataLife Engine > Версия для печати > Що потрібно освячувати у Вербну неділю?

Багато людей сьогодні поступово забувають істинний сенс християнських свят. В Європі Різдво плавно перемістилося з храмів у супермаркети і головною дійовою особою свята стає, вибачте, не Христос, який народився, а різдвяний гусак.

В Україні теж є чимало обрядів, зміст яких вловлюється не всіма. Печемо паски і фарбуємо яйця, а навіщо печемо і навіщо фарбуємо? Та все дуже просто – так треба.

Особливо розчулює традиція палити опудало Масляної, після чого благочестиво приступати до Великого Посту.

Сьогодні приблизно таке ж ставлення, як і до вищеописаних свят, ми можемо спостерігати і до Вербної неділі. У цей день потрібно обов'язково купити де-небудь пухнасті гілочки верби і віднести їх до храму. Після відвідування церкви сушену гілочку потрібно буде зберігати вдома цілий рік, немовби якийсь оберіг. На думку багатьох людей, така верба має майже магічні і цілющі властивості – і скарби можна з її допомогою шукати, а бруньки дерева можна з'їсти при безплідді та інших хворобах.

Але все-таки хочеться дізнатися істинний сенс Вербної Неділі, коли православні святкують Вхід Господній у Єрусалим. Бо коли бачиш трепетне відношення лише до «магічних гілочок», згадуються рядки з гоголівських «Мертвих душ»: «Поди ты, сладь с человеком! Не верит в Бога, а верит, что если почешется переносье, то непременно умрет; пропустит мимо создание поэта, ясное, как день, всё проникнутое согласием и высокою мудростью простоты, а бросится именно на то, где какой-нибудь удалец напутает, наплетет, изломает, выворотит природу, и ему оно понравится, и он станет кричать: «Вот оно, вот настоящее знание тайн сердца!» Всю жизнь не ставит в грош докторов, а кончится тем, что обратится наконец к бабе, которая лечит зашептываньями и заплевками, или, еще лучше, выдумает сам какой-нибудь декохт из нивесть какой дряни, которая, Бог знает почему, вообразится ему именно средством против его болезни».

... У цей день згадується зустріч мешканцями Єрусалиму Ісуса Христа як Царя і Месії. Безліч народу, що зібралися на свято, дізнавшись, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмові гілки й вийшли назустріч Йому, вигукуючи: Осанна! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів! (Ін. 12, 12-13). Осанна Синові Давидовому! Благословенний, хто йде в ім'я Господнє! Осанна в вишніх! (Мф. 21, 9). Дорогу перед Царем, що їхав, за смиренним звичаєм, на молодому ослі, встеляли пальмовими гілками...

На Сході існує традиція: в день свята приходити до храму з пальмовими гілками. В Україні приносять гілки верби – тому що у квітні в нашому кліматі цвіте саме це дерево, яке, в принципі, досить невибагливе до погодних умов. У цьому році в Якутії верба зацвіла в лютому – при температурі мінус сорок градусів!

Пухнасті гілки приносять саме для того, щоб вшанувати Месію, який, як і більше двох тисяч років тому, гряде в ім'я Господнє саме в цей день. Але разом з церковним поясненням цієї традиції, пліч-о-пліч вже давно існує і «народне пояснення», де акценти переносяться на зовнішню форму, а не на зміст. Багато хто хоче «покласти благодать в кишеню» – в день освячення води або плодів землеробства в храмі завжди знайдуться люди, готові розштовхати оточуючих, щоб отримати свою банку святої водички або освятити яблуко.

Богослужбові тексти звертають увагу на прийдешнього Христа і людей, що Його зустрічають, в той час як народна традиція весь зміст свята звела до освячення верби. Сьогодні приносити до храму вербу (а точніше, забирати її з храму), виходить, вже потрібно не для того, щоб засвідчити перед Господом свою любов, а для того, щоб запастися надійним амулетом. Між тим, якщо розібрати текст молитви, яку читають у церкві в цей день, то з'ясується, що в ній немає жодного слова про те, що освячується верба, її зміст зводиться до фрази: «...и нас, по подражанию онех (тобто нас, що наслідують людям, які зустрічали Господа пальмовими гілками), в предпразднственный сей день, ваия и ветви древес в руках носящих, соблюди и сохрани».

Виявляється, що в першу чергу, об'єктом освячення Церква завжди бачила не вербу, а саму людину!..

Олександр Сорокін

Джерело: Школа жизни.ру