Віра, Надія, Любов та мати їх Софія: історія шанування
30 сентября 2011. Разместил: tinet
Згідно житійного опису, св. мучениці Віра, Надія і Любов постраждали за віру в Римі на початку II століття н. е., за часів правління імператора Адріана і за його особистим повелінням. Тоді юні християнки - 12-річна Фідес, 10-річна Спес і 9-річна Карітас - разом з матір'ю були заарештовані за доносом намісника Антіоха, на очах матері піддалися жорстоким тортурам, а потім були страчені. Невтішна Sтfia, здійснивши поховання дочок, три дні провела на їх могилах, оплакуючи, і померла там же. Поблизу рідних могил і була похована. Перші версії житія цих мучениць, складені латинською, грецькою, болгарською, грузинською та російською мовами, з'явилися в VII-VIII ст. На Русі було прийнято грецьке дометафрастове житіє, але при перекладі імена дочок Софії в грецькому звучанні - Пістіс, Елпіс і Агапі - були перетворені на слов'янський манер: Віра, Надія і Любов.
Саме на цей час припадають повідомлення про те, що мощі св. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії за розпорядженням папи Римського Павла I (757 - 767) з кладовища були перенесені у щойно збудовану церкву на Марсовому полі, а частина їх передана в дар монастирю св. Іулії.
Згідно датованого 15 березня 778 р. «Заповіту Ремігія», страсбурзького єпископа, владика отримав мощі мучениць від папи римського, якого, за дивним збігом, теж звали Адріаном, на своїх плечах переніс у бенедиктинське абатство на острові Ешо, що під Страсбургом, і 10 травня 777 р. поклав власноручно в монастирській церкві, освяченій на честь св. Трофима. Свята Софія була оголошена покровителькою монастиря, який з тих пір став носити її ім'я.
Звістка про цю подію швидко розлетілася по містах і селах, і до мощів потягнулися, одна за одною, вервечки прочан. Кількість їх зростала так стрімко, що в 1143 р. довелося влаштувати для них поблизу, на «римському шляху», заїжджий двір. Потоки віруючих, бажаючих поклонитися реліквіям, текли до стін абатства, не вичерпуючись, багато століть, до тих пір, поки вихор Великої французької революції (1789 - 1794) не змів владу абсолютної монархії.
У прийшовшій їй на зміну молодій буржуазній республіці вирувала пристрасть новизни, притаманна будь-якій юності. У невгамовності своїй вона трощила все, що було пов'язано з цінностями старої, але не менш великої епохи. Як пише французький дослідник Жозеф Гросс, в 1792 р. монастирські будівлі були продані з аукціону за 10100 ліврів, а в обителі влаштований... трактир. Що тут скажеш? О тemporа, о mores! А мощі безповоротно зникли.
Минуло ще трохи більше століття, і в 1898 р. залишки монастирської церкви святого Трофима були зараховані до історичних пам'ятників Франції. Тоді і почалося її поступове відновлення. А в квітні 1938 р. єпископ Шарль Руш привіз сюди з Риму дві раніше не передані частки мощей святої Софії. Одна з них була поміщена в саркофазі з піщанику, інша додана до святинь, що зберігаються в спеціальній раці в церковному релікварії.
http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-49168/