Житіє святих на кожен день - 16 червня
15 июня 2012. Разместил: admin
Мученик Лукиліан був язичницьким жерцем при римському імператорові Авреліані (270 - 275). У старості він переконався в помилковості язичницької релігії, всією душею навернувся до віри в Христа Спасителя і хрестився.
Під впливом його проповіді багато погани стали навертатися до християнства. А юдеї за розповсюдження віри в розіп'ятого ними Христа донесли на Лукиліана градоначальнику Никомидії Сильвану. Той став примушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святого Лукиліана поторощили щелепу, били палицями і повісили вниз головою, а потім запроторили до темниці, де він зустрів чотирьох юнаків-сповідників Христових - Клавдія, Іпатія, Павла і Діонісія. Святий Лукилліан переконував їх твердо стояти за віру, не боятися мук і смерті. Через деякий час всі вони були приведені на суд, і кинуті в розжарену піч, але раптово ропочався, дощ погасив полум'я, і святі мученики залишилися неушкодженими. Правитель засудив, їх до страти, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були усічені мечем, а святий мученик Лукиліан численними цвяхами прибитий до хреста.
Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, що присвятила себе служінню страждали за віру в Христа. Вона доставляла їжу в'язням-християнам, омивала їх рани, приносила ліки і хоронили тіла мучеників. Після спочинку святого Лукиліана і чотирьох отроків вона повернулася в Никомидію і продовжувала своє святе служіння. Свята діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкодженою. Тоді її відіслали до Візантії, де свята мучениця була усічена мечем.
Рішення про перенесення святих мощей царевича Димитрія з Углицького Преображенського храму до Москви ухвалили через п'ятнадцять років після його загибелі - у 1606-му році. Це зробили, аби припинити зазіхання на російський трон самозванців, яких історики нарекли Лжедмитріями. Мощі царевича Димитрія були віднайдені нетлінними і перенесені до московського Архангельського собору. Господь прославив їх багатьма чудотвореннями. У роки війни з Наполеоном святиню сховали, а після закінчення лихоліття, святі мощі знову були повернуті до собору Московського Кремля.
Священик Лукіан, єпископ, Маркіан, пресвітер, Юліан, диякон, Маркеліан і Сатурнин у Бельгії (81-96).
Священномученик Лукіан жив у Римі, в язичництві носив ім'я Лукій. Апостолом Петром він був просвічений світлом Христової віри і прийняв Хрещення. Після смерті апостола святий Лукіан проповідував Євангеліє в Італії. У той час в Рим прийшов святий Дионісій Ареопагіт (пам'ять 16 жовтня), учень апостола Павла. На прохання святого Климента, папи Римського (пам'ять 25 листопада), він дав згоду вирушити на проповідь Євангелія в західні країни і став підбирати собі супутників і помічників. Святий Климент, висвятивши святого Лукіана в єпископа, направив його, а також святих Маркеліна і Сатурнина, пресвітера Максіана і диякона Юліана зі святим Дионісієм.
З Італії святі проповідники припливли до Галії. Святий Маркелин з супроводжуючими пішов до Іспанії, святий Сатурній - у Галію, а святий Дионісій з рештою дружини - в межі Париські. Звідти святий Лукіан з Максіаном і Юліаном вирушили до Бельгії.
Проповідь святого Лукіана була дуже успішною. Сильним благодатним словом і прикладом свого життя він навернув на християнство велике число язичників. Святий Лукіан був суворим подвижником, за весь день споживав лише шматок хліба і трохи води. У зверненні був лагідний, завжди радісний і світлий обличчям. Незабаром майже все населення Бельгії навернулося до віри в Христа. У той час римський імператор Доміціан (81 - 96) розпочав друге (після Нерона, 54 - 68) гоніння на християн і видав указ, що велів мучити і страчувати всіх, хто відмовиться принести жертви язичницьким богам.
Для виконання указу до Бельгії були послані троє сановників. Господь відкрив святому Лукіану про майбутній його подвиг. Зібравши паству, він переконував її не страшитися загроз, мук і смерті, а потім підніс подяку Богу, що дарував йому можливість приєднатися до сонму святих мучеників. Після молитви святий Лукіан з пресвітером Максіаном і дияконом Юліаном віддалився на вершину гори, де продовжував повчати народ, що супроводжував його.
Тут святих наздогнали воїни імператора і привели на суд. Святим Максіану і Юліану було запропоновано відректися від Христа і принести жертву ідолам, але вони обидва з твердістю відмовилися і були обезголовлені.
Потім суддя став допитувати святого Лукіана, звинувачуючи його в чарівництві і непокорі імператору і сенату. Святий відповідав, що він не чарівник, а раб Істинного Бога, Господа Ісуса Христа, і відмовився принести жертву ідолам, створеним людськими руками.
Святий був підданий жорстокому бичуванню, під час якого тільки повторював: "Ніколи не перестану серцем, вірою і вустами хвалити Христа, Сина Божого". Святий мученик був обезголовлений. Над його тілом засяяло світло Небесне, і був чутний голос Спасителя, який закликав доблесного страждальця в Небесне Царство для отримання мученицького вінця. Силою Божою святий встав, взяв свою відрубану голову, перейшов через річку і, дійшовши до обраного ним для поховання місця, сів за стіл на землю і з миром спочив. Бачачи це видатне диво близько 500 язичників навернулися до Христа. Згодом над гробом мученика Лукіана була споруджена церква, в яку перенесли останки і святих мучеників Максіана і Нуліана.