«Ніжинська ластівка», або «Дещо про життя сміливої льотчиці»
29 августа 2012. Разместил: tinet
Любов Михайлівна Губіна народилася у Ніжині 20 квітня 1916 року. Навчалася у школі №3, сім класів якої закінчила у 1930 році. Вчителі згадували Любу, як здібну дівчинку. Адже в шість років вона навчилася читати і писати. З самого раннього дитинства Люба закохалася в небо. Воно так їй подобалося своєю величчю і безмежжям. Бува зробить маленька Люба літак з паперу і, прив'язавши до нього нитку, біжить, радіє, усміхається переповнена емоціями, уявляє що й вона разом з тим літачком летить. А потім повертається до мами і радісно вигукує: «Я літала»
Любов до неба, непереможне бажання літати привели дівчину до Москви. Де вона вступає до фабрично-заводського училища, що при заводі «Динамо». А через рік у авіаучилище в місті Батайськ, яке закінчує у 1937 році, зі званням пілота інструктора. Люба добре зарекомендувала себе під час навчання. Її залишають працювати в училищі, готувати новобранців.
Саме тут Любу застала війна. Про яку вона ж сама написала вірш, що ще раз підкреслює оригінальність цієї дівчини.
Будем жизнью захищать Отчизну,
Чтобы жизнь, как песню воспевать.
Умирать с такою страстью к жизни,
Чтобы никогда не умирать!
З перших днів війни Люба працює на санітарному літаку С-2, на якому врятувала 170 солдат та командирів. Та Губіній було замало Цивільного повітряного флоту. Вона прагнула власноруч захищати батьківщину від ворога. І таки домоглася призначення в жіночий авіаційний полк, під командуванням Героя Радянського Союзу Марини Раскової. Захищати батьківщину Любі випало на Північно-Кавказькому фронті, де зі своєю ланкою літаків вона здійснила 23 бойові вильоти.
А одного разу Любі довелося ризикувати життям і продемонструвати всі свої вміння. Сталося це 1 липня 1943 року. Під час одного з боїв у Любин літак влучили осколки снарядів зенітної артилерії ворога: було перебито тягу управління літака, розбитий ковпак кабіни пілота, кермо повороту. Літак мав 39 пробоїн. Незважаючи на це, лейтенант Губіна, не припинила виконання поставленого їй завдання. Вона вивела свою ланку на ціль, виконала наказ і привела підбитий літак на аеродром, здійснивши відмінну посадку.
Мужність і відвага молодої льотчиці не залишилися непоміченими. Люба була відзначена орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня. Тоді на її покладали великі надії, пророкуючи велике військове майбутнє.
Та бій 14 жовтня 1943 року став для юної льотчиці останнім. Повним ходом ішов наступ радянських військ в районі Орші. Необхідно було негайно завдати удар по артилерійських і мінометних позиціях ворога. Швидко в похмуре небо піднялася ескадрилья Надії Федутенко. У складі «дев'ятки» на бойове завдання 23-й раз вела свою ланку гвардії лейтенант Губіна.
Ось літаки наближаються до цілі. Ворожі зенітки, намагалися створити вогневу завісу нашим бомбардувальникам, та «дев'ятка» літаків, незважаючи на перешкоди, впевнено йде вперед. Раптом, неочікувано, розривом снаряду пошкоджено лівий мотор Любиного літака.
До аеродрому залишалося декілька кілометрів, льотчиця була впевнена що дотягне. Але несподівано з-за хмар виринули чотири фашистські «коршаки». Розпочався нерівний бій. Люба до останнього маневрувала, аж поки не було пошкоджено управління літака. Вона дає наказ екіпажу залишити літак. Першим покинув його і вдало приземлився стрілок-радист Омельченко, за ним штурман Катя Батухтіна. Але Катя зачепилася ранцем парашута і безпорадно повисла. Люба помітивши це, не могла кинути подругу на вірну смерть. Вона робить різкий ривок штурвала, від ривка лямка парашута зривається і Батухтіна відокремлюється від літака. Пошкоджений літак вже перейшов у піке, у Люби не залишається висоти для стрибка... Дівчина загинула на двадцять сьомому році життя, рятуючи життя подруги…
Подвиг Люби Губіної заслуговує на вічну пам'ять. У 1975 році цій надзвичайно сміливій дівчині було встановлено пам'ятник. Адже пам'ятаючи своїх героїв, ми маємо право називатися народом.
Джерело: http://www.nizhyn.in.ua/blogs/citynews/7314.html