Три роки без ксьондза Бульки. Село Мосар вимирає, але не п'є
12 января 2013. Разместил: tinet
Як і багато сіл Білорусі, Мосар вимирає. Нечисленна молодь відразу після закінчення школи намагається перебратися, як мінімум, до райцентру Глибоке, а краще - у Вітебськ або Мінськ. Там, на відміну від рідного села, є вибір робочих місць з привабливою зарплатою, які місцеві льонозавод і колгосп "За Батьківщину" запропонувати не можуть.
До речі, про мосарску школу: на даний момент у ній навчаються лише 20 дітей, при тому, що працюють тут 16 педагогів і 5 чоловік обслуговуючого персоналу. На утримання навчального закладу витрачається приблизно 350 мільйонів білоруських рублів на рік, і, як жартують місцеві жителі, "дешевше було б возити дітей на уроки в Глибоке або навіть до Мінська". Розмови про закриття школи йдуть давно, проте зробити це влада досі не наважується.
Мосар, в який навіть автобус з Глибокого ходить лише двічі в день, зустрів нас морозом, тишею і пусткою. На вулицях - ні душі. В той же час в деяких будинках горіло світло, а з труб - йшов димок. Життя в селі ще жевріє, але на мороз тутешні жителі намагаються не виходити: приблизно за півгодини нашої прогулянки головною вулицею проїхав лише самотній велосипедист.
Простір перед костелом Святої Анни, який у свій час так старанно упорядковував ксьондз Юозас Булька, виявився засипаний снігом. Чистити його немає сенсу - взимку туристи сюди майже не приїжджають, що підтверджує і порожня каса музейного комплексу.
- У парафії залишилося лише 40 вдів та 12 чоловіків, на щастя, як і раніше непитущих, - розповідає кореспондентам TUT.BY теперішній сільський священик Олексій Юркайть. - Мого попередника Юозаса Бульку тут пам'ятають і шанують, так само як шанують і закладені ним традиції. Живе костел, регулярно проходять служби. Ось і сьогодні відслужили молебень в пам'ять про попереднього ксьондза, померлого рівно три роки тому...
До своєї служби в Мосара ксьондз Олексій відноситься як до обов'язку: поки в костел будуть приходити люди, будуть тут і меси. Важко йому тут після настільки знаменитого попередника? Сам священнослужитель вважає, що на все - воля Божа, і з усіх сил намагається не розчаровувати сельчан.
Вони, як нам вдалося з'ясувати, новим ксьондзом задоволені.
- Молиться він щиро, старанно, - розповідає місцева жителька Марія. - І з усього видно, що людина хороша, завжди у важку хвилину вислухає і підтримає. Але, звичайно ж, ми часто згадуємо ксьондза Бульку - ось і сьогодні молилися за нього.
На могилі знаменитого священнослужителя, похованого за особливі заслуги прямо поруч з костелом Святої Анни, ми виявили свіжі квіти і запалені лампади. По всьому видно, що місцеві жителі регулярно сюди приходять і підтримують місце поховання в порядку. Ще більш важливо те, що антиалкогольну кампанію, розгорнуту Юозасом Булькою, вони підтримують і після його смерті. Село так і залишилася «зоною тверезості».
- Продавати спиртне у нас як і раніше заборонено, - розповіла TUT.BY Олена, продавець місцевого магазину. - Таке рішення місцевої влади. Звичайно, магазин збитковий - зробити план не вдається, а значить, не бачити і премій. Але я вважаю, що, якщо б спиртне все ж дозволили продавати, то ситуація стала б ще гіршою.
Дійсно, на полицях магазину в Мосарі так і не вдалося виявити жодної пляшки зі спиртним. Навіть пива немає. Решту асортименту досить типова для сільської торгівлі - є все, що може знадобитися місцевим жителям.
Заснований ксьондзом Булькою музей тверезості і далі функціонує, правда, подивитися його нам так і не вдалося: теперішній настоятель костелу дуже квапився в Глибоке у справах. Зате нас гостинно запросили у другий місцевий музей, який формально є філією Глубокського краєзнавчого, де директор комплексу Сергій Лавринович і хранитель Марія Ткаченок продемонстрували досить вражаючу експозицію. Деяким предметам селянського побуту кілька століть.
- Збирали експозицію буквально всім світом, - розповідає Марія Романівна. - Багато що люди приносили самі, адже їх просив про це популярний серед місцевих жителів ксьондз Юозас Булька. Є і зовсім унікальні екземпляри, наприклад, дерев'яні жорна (були й такі!) І музичний більярдний стіл, пограти на якому можна було, лише кинувши монетку. А ось - цілий "музичний центр" позаминулого століття, навіть з ящиком для грамплатівок!
Взимку туристів у музей приїжджає не багато. Співробітники закладу культури з нетерпінням чекають літа і, користуючись сезонним затишшям, упорядковують експозицію, працюють з документами, займаються дослідженнями... Сидіти без діла тут не звикли.
Точно так само працює і місцевий льонозавод: тільки за час нашого відвідування села мимо проїхали два трактори з трестою. Правда, зарплати там, за визнанням місцевих жителів, далекі від столичних.
Враження від Мосара залишилися, чесно кажучи, двоякими. З одного боку - в місцевих жителях дуже багато гостинності і доброти, від людей немов виходить якесь внутрішнє світло. Разом з тим, увесь час візиту нас не покидало відчуття якоїсь приреченості: адже молодь, яка повинна стати батьками наступного покоління жителів Мосара, з села виїхала майже вся, а старі тут лише доживають вік. Хто прийде їм на зміну?
Володимир Чуденцов / Роман Протасевич (фото), TUT.BY
До речі, про мосарску школу: на даний момент у ній навчаються лише 20 дітей, при тому, що працюють тут 16 педагогів і 5 чоловік обслуговуючого персоналу. На утримання навчального закладу витрачається приблизно 350 мільйонів білоруських рублів на рік, і, як жартують місцеві жителі, "дешевше було б возити дітей на уроки в Глибоке або навіть до Мінська". Розмови про закриття школи йдуть давно, проте зробити це влада досі не наважується.
Мосар, в який навіть автобус з Глибокого ходить лише двічі в день, зустрів нас морозом, тишею і пусткою. На вулицях - ні душі. В той же час в деяких будинках горіло світло, а з труб - йшов димок. Життя в селі ще жевріє, але на мороз тутешні жителі намагаються не виходити: приблизно за півгодини нашої прогулянки головною вулицею проїхав лише самотній велосипедист.
Простір перед костелом Святої Анни, який у свій час так старанно упорядковував ксьондз Юозас Булька, виявився засипаний снігом. Чистити його немає сенсу - взимку туристи сюди майже не приїжджають, що підтверджує і порожня каса музейного комплексу.
- У парафії залишилося лише 40 вдів та 12 чоловіків, на щастя, як і раніше непитущих, - розповідає кореспондентам TUT.BY теперішній сільський священик Олексій Юркайть. - Мого попередника Юозаса Бульку тут пам'ятають і шанують, так само як шанують і закладені ним традиції. Живе костел, регулярно проходять служби. Ось і сьогодні відслужили молебень в пам'ять про попереднього ксьондза, померлого рівно три роки тому...
До своєї служби в Мосара ксьондз Олексій відноситься як до обов'язку: поки в костел будуть приходити люди, будуть тут і меси. Важко йому тут після настільки знаменитого попередника? Сам священнослужитель вважає, що на все - воля Божа, і з усіх сил намагається не розчаровувати сельчан.
Вони, як нам вдалося з'ясувати, новим ксьондзом задоволені.
- Молиться він щиро, старанно, - розповідає місцева жителька Марія. - І з усього видно, що людина хороша, завжди у важку хвилину вислухає і підтримає. Але, звичайно ж, ми часто згадуємо ксьондза Бульку - ось і сьогодні молилися за нього.
На могилі знаменитого священнослужителя, похованого за особливі заслуги прямо поруч з костелом Святої Анни, ми виявили свіжі квіти і запалені лампади. По всьому видно, що місцеві жителі регулярно сюди приходять і підтримують місце поховання в порядку. Ще більш важливо те, що антиалкогольну кампанію, розгорнуту Юозасом Булькою, вони підтримують і після його смерті. Село так і залишилася «зоною тверезості».
- Продавати спиртне у нас як і раніше заборонено, - розповіла TUT.BY Олена, продавець місцевого магазину. - Таке рішення місцевої влади. Звичайно, магазин збитковий - зробити план не вдається, а значить, не бачити і премій. Але я вважаю, що, якщо б спиртне все ж дозволили продавати, то ситуація стала б ще гіршою.
Дійсно, на полицях магазину в Мосарі так і не вдалося виявити жодної пляшки зі спиртним. Навіть пива немає. Решту асортименту досить типова для сільської торгівлі - є все, що може знадобитися місцевим жителям.
Заснований ксьондзом Булькою музей тверезості і далі функціонує, правда, подивитися його нам так і не вдалося: теперішній настоятель костелу дуже квапився в Глибоке у справах. Зате нас гостинно запросили у другий місцевий музей, який формально є філією Глубокського краєзнавчого, де директор комплексу Сергій Лавринович і хранитель Марія Ткаченок продемонстрували досить вражаючу експозицію. Деяким предметам селянського побуту кілька століть.
- Збирали експозицію буквально всім світом, - розповідає Марія Романівна. - Багато що люди приносили самі, адже їх просив про це популярний серед місцевих жителів ксьондз Юозас Булька. Є і зовсім унікальні екземпляри, наприклад, дерев'яні жорна (були й такі!) І музичний більярдний стіл, пограти на якому можна було, лише кинувши монетку. А ось - цілий "музичний центр" позаминулого століття, навіть з ящиком для грамплатівок!
Взимку туристів у музей приїжджає не багато. Співробітники закладу культури з нетерпінням чекають літа і, користуючись сезонним затишшям, упорядковують експозицію, працюють з документами, займаються дослідженнями... Сидіти без діла тут не звикли.
Точно так само працює і місцевий льонозавод: тільки за час нашого відвідування села мимо проїхали два трактори з трестою. Правда, зарплати там, за визнанням місцевих жителів, далекі від столичних.
Враження від Мосара залишилися, чесно кажучи, двоякими. З одного боку - в місцевих жителях дуже багато гостинності і доброти, від людей немов виходить якесь внутрішнє світло. Разом з тим, увесь час візиту нас не покидало відчуття якоїсь приреченості: адже молодь, яка повинна стати батьками наступного покоління жителів Мосара, з села виїхала майже вся, а старі тут лише доживають вік. Хто прийде їм на зміну?
Володимир Чуденцов / Роман Протасевич (фото), TUT.BY