По дорозі зайшов був до Василівського храму (Московський патріархат). Якраз починали читати Євангеліє. Служба була архієрейська, служив єпископ Іриней. Після Євангелії він покропив легенько людей з вербою, стоячи на архієрейській кафедрі, куди дістав, а куди не дістав, так і залишились непокроплені люди і неосвячена верба... А купу церковної верби, яку мали б роздавати людям, швидень після освячення перенесли до бічних дверей і поставили біля неї бабулю - вчорашню комсомолку-активістку. Оскільки в мене своєї верби не було, я попросив у цієї бабки 2 гілочки, на що вона відмовила, пояснивши, що цю вербу роздаватимуть завтра, а сьогодні треба було приходити зі своєю. Ніяким проханням вмовити її не вдалось. Потім підійшов якийсь парубок, і зі словами "Мне батюшка благословил" поліз до купи і висмикнув гілок з 10, під бабину лайку. Я знову підійшов і попросив: "Будь-ласка, дайте мені хоч одну гілочку...". На що почув тверде "Ніззя!".  Стало мені так прикро, що я відповів цій бабусі: "Бог усе дає, а Ви нічого не дасте!". Дві жіночки, що стояли неподалік дали мені по гілочці зі своїх пучків. За що я їм дуже вдячний.

Але душа моя рвалась уже подалі від цього храму. І я вирішив, потратити трохи часу, але піти в рідну Покрову! Там все було гарно організовано: батюшка людей щедро окропив, і власноруч роздавав кожному пучечки освяченої верби, вітаючи зі святом і нагадуючи про свято Світлого Христового Воскресіння, яке скоро прийде. От такі у мене враження. Здавалось би, і Московський патріархат і Київський патріархат, всі ж православні, але чомусь у Київському патріархаті до людей ставляться по-людськи, а в Московському по-скотськи.