В ходе переговоров в Киеве Виктора Ющенко с Александром Лукашенко была достигнута договоренность о том, что Украина вернет Беларуси 50 млн долларов долгов предприятий, оставшихся еще со времен СССР. Об этом пишет газета "Коммерсант-Украина" со ссылкой на источник в украинском МИДе. 

Схема выплат предполагает экспорт украинской электроэнергии в Беларусь по льготному тарифу. Для реализации этого энергогенерирующим компаниям придется работать в убыток, но в будущем Украина надеется стать главным экспортером электроэнергии в Беларусь.

Украине пришлось согласиться на выплату долга после того, как Лукашенко поставил вопрос ребром — он заявил, что не будет передавать на ратификацию в парламент договор о госгранице с Украиной, подписанный в мае 1997 года, уточняет издание.

 

http://news.tut.by/economics/151945.html

Дуже гарно наповнений також сайт "ПРАВОСЛАВНО ПОМАГАЛО"

Цікавий спосіб завантаження файлів із ютуба. І здається простіше від videosaver.ru

Якість відео нормальна. Кольори нормально видно. Мерехтіння не помітно. Це ж не студійний фільм, для ютуба в самий раз!

Дуже гарно! От тільки якось відволікають ті, хто ходить під церквою (на задньому плані за виступаючими).

Про батюшку з Катюжанки за матеріалами інтернет-форумів:

Село Катюжанка під Києвом, у Вишгородському районі на річці Здвиж, у 50 км від столиці. У православній церкві Архістратига Михаїла Московського патріархату села Катюжанка Київської області служить відомий батюшка Олександр, якого ще звуть монах Олександр з Катюжанки або босоногий. Лікування алкоголізму: священик Олександр пробує звільняти людей від тютюнової, алкогольної та наркотичної залежності. Сам літній уже батюшка катюжанський у молодості начебто вів бурхливе богемне життя в Росії, тож знайомий з предметом особисто. Враження від батюшки з Катюжанки та ефективності його лікування суперечливі. Дехто задоволений результатами й ставиться до батюшки Олександра як до святого чоловіка, дехто ж вважає священика звичайним гіпнотизером. Священик приймає хворих у церкві в селі Катюжанці, прямо в центрі, там майже завжди буває багато людей.

Як доїхати до Катюжанки Київської області:

У Києві треба їхати на площу Шевченка. З ж/д вокзалу - йде прямий маршрут на Площу Шевченка (запитаєте, вам підкажуть). Можна на метро доїхати до ст. "Лук’янівська", вийти на вулицю, перейти дорогу і сісти на тр. № 18 або теж маршрут (обов'язково уточніть у людей на зупинці). На площі Шевченка знаходиться автостанція "Полісся". Атобуси на Катюжанку вирушають часто: з 7.20 до 20.00 кожні година-півтора. Тел. автостанції "Полісся": 430 35 54 (код Києва 044). Їхати до с. Катюжанка приблизно 40 хвилин.

На іншому форумі сказано так: до Катюжанки їхати автобусом Київ - Катюжанка зі станції "Полісся" на площі Шевченка в Києві, автобуси й маршрутки ходять через Димер щодня майже щогодини, також добратися до Катюжанки можна автобусом Київ – Іванків або Ладижечі. Ціна квитка на автобус до Катюжанки – близько 9 грн.

Бажано заздалегідь передзвонити батюшці. Телефон отця Олександра в Катюжанці: 8 – 296 - 3-22-95 (для Києва і Київської області код 296, для інших областей - взнавайте на своїх телефонних станціях, який код з вашого міста в Київську область).

Розповідають, що батюшка Олександр зараз приймає в п'ятницю, суботу, неділю з 8 ранку до 12 год. дня. Краще їхати раніше, на 6-7 ранку, тому що людей дуже багато, вже вранці по 200-300 чол.

При бажанні все можна здійснити. Навіть в часи всесвітньо-несусвітньої кризи. Треба лише, щоб батько був в країні. Демократія це добре, але господар має бути. І в державі, і на парафії, і в єпархії, і в помісній церкві і всюди.

А ще знайшов таку інформацію:

 

После поражения Врангеля большинство находившегося в Крыму духовенства вместе с его войсками ушло в эмиграцию. Однако Владыка Димитрий, несмотря на уговоры своих собратьев, наотрез отказался покинуть отечество. Митрополит Антоний (Храповицкий) назвал такое его решение "самоубийством". Казалось совершенно очевидным, что Владыке Димитрию - пламенному обличителю революции, архипастырю Белого стана - не приходится ждать пощады от большевиков-богоборцев. И он готовился принять венец мученичества за Христа Господа. Бог, однако, судил иное.

 

Владыка Димитрий не пытался укрыться. В архиерейском доме в Симферополе его арестовали, затем вынесли приговор: "Расстрелять за контрреволюционную деятельность, за участие в вооруженной борьбе против республики". Но приговор направили на утверждение Сталину, и тот заменил казнь тюремным заключением. В тюрьме архипастырь томился около двух лет. Там он потерял зрение, и ослепшего архиерея выпустили на свободу.

 

Добрые люди помогли Владыке Димитрию добраться до истока его иночества, Киево-Печерской лавры. После многодневной слезной его молитвы у гробниц преподобных отцов Печерских свершилось чудо: Господь частично вернул ему зрение. В 1926 году он принял схиму с именем Антоний, в честь основателя русского монашества, и начал подвизаться в затворе в Лаврской Китаевской пустыни, в жестоком посте и молитве.

 

* * *

 

Мирное житие схиархиепископа Антония в затворе было прервано вторжением богоборцев, в 1931 году закрывших Киево-Печерскую лавру и разогнавших иноческую братию. Святитель-схимник был вынужден вернуться в мир: он жил в Киеве, скитаясь по домам верующих, питая их словом духовного наставления. Господь наделил его даром прозорливости и чудотворений: по его молитвам совершались исцеления, духовные его чада избавлялись от опасностей и бед.

 

* * *

 

Незадолго до кончины он с радостью узнал, что Господь смягчил наконец сердце его давнего знакомца Иосифа Джугашвили: со встречи Сталина с православными архиереями началось восстановление Русской Церкви.

 

http://www.russk.ru/st.php?idar=24148

По дорозі зайшов був до Василівського храму (Московський патріархат). Якраз починали читати Євангеліє. Служба була архієрейська, служив єпископ Іриней. Після Євангелії він покропив легенько людей з вербою, стоячи на архієрейській кафедрі, куди дістав, а куди не дістав, так і залишились непокроплені люди і неосвячена верба... А купу церковної верби, яку мали б роздавати людям, швидень після освячення перенесли до бічних дверей і поставили біля неї бабулю - вчорашню комсомолку-активістку. Оскільки в мене своєї верби не було, я попросив у цієї бабки 2 гілочки, на що вона відмовила, пояснивши, що цю вербу роздаватимуть завтра, а сьогодні треба було приходити зі своєю. Ніяким проханням вмовити її не вдалось. Потім підійшов якийсь парубок, і зі словами "Мне батюшка благословил" поліз до купи і висмикнув гілок з 10, під бабину лайку. Я знову підійшов і попросив: "Будь-ласка, дайте мені хоч одну гілочку...". На що почув тверде "Ніззя!".  Стало мені так прикро, що я відповів цій бабусі: "Бог усе дає, а Ви нічого не дасте!". Дві жіночки, що стояли неподалік дали мені по гілочці зі своїх пучків. За що я їм дуже вдячний.

Але душа моя рвалась уже подалі від цього храму. І я вирішив, потратити трохи часу, але піти в рідну Покрову! Там все було гарно організовано: батюшка людей щедро окропив, і власноруч роздавав кожному пучечки освяченої верби, вітаючи зі святом і нагадуючи про свято Світлого Христового Воскресіння, яке скоро прийде. От такі у мене враження. Здавалось би, і Московський патріархат і Київський патріархат, всі ж православні, але чомусь у Київському патріархаті до людей ставляться по-людськи, а в Московському по-скотськи.

В інтернеті знайшов таке враження туриста, відвідавшого Мосар, де розміщена парафія Ю.Бульки:

"В летнее время местечко Мосар особенно красиво, не зря его называют белорусской Швейцарией. Мосар буквально утопает в цветах. Еще это место известно благодаря местному ксендзу Юозасу Бульке. Благодаря его усилиям в Мосаре ни один житель не пьет алкогольных напитков, а само местечко необыкновенно чистое и прибранное, в отличие от других провинциальных местечек Беларуси."

Ще знайшов приємну інформацію, що Генпрокуратура Білорусі відмовилася видати Бульку литовцям

Проблема евтаназії зараз, як бачимо, стає все більш серйозною... Думки, наведені в матеріалі білоруської журналістки Тетяни Тюхай, теж цікаві і різнобічні. Пропоную і читачам "Покрови" обговорити цю проблему або в коментарях, або на форумі.